Головна » Новини та суспільство » Третій модернізаційний ешелон - це реальність

Третій модернізаційний ешелон - це реальність



У другій половині XIX століття економічні теоретики умовно розділили всі держави світу на два модернізаційних ешелону, визначивши тим самим їх місце в глобальному матеріальному виробництві. Ця класифікація і сьогодні хвилює уми фахівців у багатьох державах, що стали на шлях наближення суспільних відносин до світових стандартів, що задаються найвищими показниками технічного розвитку. Правда, тепер нараховують не два, а три ешелону.

Лідируючий перший промисловий ешелон


Головний показник, який визначає, що таке модернізаційний ешелон, це спосіб розвитку держави, а також характер спонукальних причин, що викликали соціально-економічні реформи. Господарська еволюція сприяла поступовому пристосуванню законодавств до потребам ринку, що розвивається, а ініціатива йшла, висловлюючись образно, «знизу».

Продуктивні сили на якомусь етапі не задовольнялися існуючими юридичними нормами, і відбувався плавних відхід від них на користь нових суспільних відносин, що неминуче тягло за собою поліпшення умов для зростання економіки і ступенеобразно, за висловом Гегеля, «переривало поступовість». Саме так розвивалися країни першого ешелону, до числа яких історично увійшли західноєвропейські держави і Північноамериканські Штати.

У спрощеному вигляді ситуацію в цих країнах можна представити як постійну прохання, що переходила в вимога з боку діяльної частини населення на адресу уряду: «Не заважайте нам розвиватися!»

Країни другого ешелону модернізації


У Російській імперії, Японії, Туреччини, Іспанії, Португалії та деяких інших країнах на рубежі XIX і XX століть справа йшла трохи інакше. Певні історичні особливості розвитку цих держав зумовили ситуацію, при якій їх промислове зростання відбувався з деяким (часом досить умовним) відставанням від лідерів. Незважаючи на це, окремі показники дозволяли їм зберігати першість у багатьох галузях, наприклад у Росії швидко будувалися залізниці великих протяженностей, вирощувалося величезна кількість зернових, а темпи зростання виробництва били всі рекорди.

Другий модернізаційний ешелон - це країни, які прагнуть подолати відставання власних промислових технологій від передового рівня. Процес цей ініціює державне керівництво, стурбоване можливими зовнішніми загрозами та внутрішніми проблемами у разі подальшого збереження або збільшення технологічного відриву.

Спрощено цю ситуацію можна представити як звернення глави країни до громадян: «Панове-товариші, треба щось робити, а то буде кепсько. І я знаю, що саме». Найчастіше подібна модернізація здійснювалася для посилення військового потенціалу, необхідного для розв'язування агресій і зовнішньої експансії, але іноді вона мала і мирний характер.

Звідки взявся третій ешелон


У середині двадцятого століття на світовій карті існував ряд держав, які здавалися відсталими в технічному відношенні настільки, що ніхто і припустити не міг можливих перспектив їх індустріального розвитку. Зруйнована японською агресією і подальшої війною 1950-1953 років Південна Корея за кілька десятиліть зробила стрімкий стрибок, перетворившись на одного з лідерів світового машинобудування. Тайвань, Гонконг, Індонезія, Таїланд та інші азіатські "молоді тигри» також твердо позначили свої позиції на світовому ринку. Наприкінці сімдесятих років ніхто й уявити не міг, що Китай буквально завалить своїми товарами прилавки у всіх куточках планети.

Третій ешелон - це країни, що зуміли звернути свою національну проблему, а саме низький рівень доходу населення, у величезне конкурентну перевагу. Дешева робоча сила виступила в якості двигуна прогресу. Модернізація здійснювалася на базі запозичених технологій та всебічної державної підтримки.

Чи буде четвертий?


Цікаві причини, з яких виник третій модернізаційний ешелон. Це в першу чергу прагнення провідних світових корпорацій здешевити свою продукцію, перемістивши виробничі потужності в країни з недорогими трудовими ресурсами, сприятливим інвестиційним кліматом і стабільною політичною ситуацією. Отримавши в своє розпорядження все це, кити світової економіки домоглися парадоксального результату. Передові технології стали доступними, а зростання ВВП країн-виробників дозволяє їм проводити власну конкурентоспроможну інноваційну політику.

Чи виникне четвертий ешелон модернізації? Поки це питання залишається відкритим.